Лесь (Олександр)
Курбас
театральний і кінорежисер, актор, драматург, публіцист, перекладач
1887
|
1937
Лесь Курбас народився на Західній Україні в родині акторів. Професійний шлях починав у театрах Галичини. Із 1916 року працював у Києві, де створив знамениту трупу «Молодий театр» і театр «Березіль». Разом із «Березолем» Курбас у 1926 році переїхав до Харкова, тодішньої столиці радянської України. Він зазнав слави сміливого експериментатора, одного із провідних реформаторів театру в усьому СРСР.
Але невдовзі почалася хвиля гонінь на українську інтелігенцію, жертвами якої стали сам режисер і театр. Їх критикували за «незрозумілість для мас», «націоналізм», «буржуазність». У 1933 році Курбаса відсторонили від керування «Березолем», тож він поїхав працювати до Москви. Але цей період творчості виявився зовсім коротким: у грудні того ж року в радянській столиці режисера арештували працівники ОГПУ (Об’єднане державне політичне управління ― тодішня назва радянської таємної поліції).
Леся Курбаса звинуватили у членстві в антирадянській «Українській військовій організації» (УВО) й участі у її терористичній діяльності. Напередодні про це посвідчили його троє колег і знайомих, яких арештували в Харкові. За їхніми словами, Курбас перетворив «Березіль» на осередок УВО, у якій нібито перебували і вони самі. Крім того, у цьому осередку нібито створили терористичну групу, яка під керівництвом Леся Курбаса мала влаштувати замахи на керівників республіки Павла Постишева та Станіслава Косіора, а також Всеволода Балицького, голову ОГПУ України.
«Він розповів, що зі слів Курбаса знає про план вчинення терористичного акту в театрі «Березіль» під час відкриття театрального сезону, або під час який-небудь прем'єри. Всі дані за те, що партійне керівництво буде в театрі і дуже зручно здійснити теракт проти Балицького, Коссіора і Постишева, якщо вони будуть присутні».
На єдиному московському допиті Курбас усе заперечував. Згодом арештованого перевезли до Харкова, де вели «справу УВО». Невідомо, якими методами місцевому ОГПУ вдалося вплинути на режисера, однак у березні 1934-го, на четвертому місяці в неволі, він повністю змінив лінію поведінки та визнав провину.
Новий протокол допиту містить зізнання Леся Курбаса в тому, що він, маючи націоналістичні погляди, боровся з радянською владою «на театральному фронті». Знаряддям цієї боротьби став «Березіль». Конкретна «підривна» діяльність режисера полягала в постановці «непролетарських» вистав, плеканні «буржуазного» смаку глядачів, вихованні «націоналістичних кадрів» серед працівників театру, «відриві» українських театрів від російської драматургії.
У 1931 році «Березіль» виступав у Грузії. Курбас тісно познайомився з тамтешніми театральними діячами, зокрема драматургом Шалвою Дадіані та режисером Костянтином Марджанішвілі. На допиті він нібито зізнався, що намагався встановити контакт із грузинськими націоналістами, розпалити антирадянські настрої серед митців, пропагувати створення «міжнаціонального антивеликоросійського, а отже, антирадянського блоку». Наступного року аналогічну роботу Лесь Курбас нібито провів із білоруськими колегами.
«Поїздка «Березоля» на Кавказ була ― тріумфом українського націоналізму на Схід, демонстрацією готовності допомогти «братам, які борються за національну ідею». Налагодивши зв'язки з грузинськими націоналістами, Курбас після повернення театру на Україну, вдруге відправився на Кавказ, де згідно з його інформацією зміцнив зв'язок з перераховано групою місцевих націоналістів».
На окремому допиті, який проводив прокурор, Курбас запевнив, що ставлення ОГПУ до нього було «наскрізь коректним та виключно ввічливим», а сам він повністю розкаявся та «вилікувався» від націоналізму.
На допитах сам Курбас нічого не говорив про підготовку замахів на партійних лідерів, а його й не запитували. До обвинувального висновку цей пункт теж не увійшов.
Лесь Курбас отримав 5 років таборів. Покарання відбував на півночі Росії, зокрема на сумнозвісних Соловецьких островах. Навіть у неволі продовжував ставити п’єси в театрах при таборах.
У розпал Великого Терору в жовтні 1937 року Курбаса засудили до страти за те, що він, «лишаючись на контрреволюційних позиціях», продовжував вести антирадянську агітацію. Загалом той розстрільний список містив 1825 імен в’язнів Соловецького табору, серед яких було чимало видатних діячів української культури. Розстріляли Леся Курбаса наступного місяця в урочищі Сандармох.
Реабілітували режисера у 1957 році ― обидві справи проти нього закрили через недоведеність і відсутність складу злочину. Його ім’я повернулося до енциклопедій і статей з історії радянського театру. Водночас правду про розстріл режисера приховували ― у ті роки це було звичним. Його дружині офіційно повідомили, що чоловік помер у 1942 році від крововиливу в мозок. Про реальні обставини загибелі митця країна дізналася лише наприкінці 1980-х років.
Слідчу справу Леся Курбаса, що складається з одного тому, зберігають у Галузевому державному архіві СБУ.