Стефанія
Шабатура
мисткиня, шістдесятниця, правозахисниця, політрепресована
1938
|
2014
Стефанія Шабатура народилася в селі Іване-Золоте, що у Тернопільській області. Її мати Анна була знаною народною художницею та майстринею.
У 1961 році Стефанія закінчила Львівське художнє училище і вступила на вечірнє відділення Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, який закінчила в 1967 році.
Під час допиту в КҐБ викладач і керівник її дипломної роботи Карло Звіринський зазначав, що Стефанія була однією з небагатьох студенток, яка критично оцінювала тогочасне радянське мистецтво і належала до тих, що «замість того щоб робити так як це прийнято, роблять по іншому». Вона «…живо цікавилася всіма питаннями тих предметів, які викладаються в Інституті. Вона постійно ставила питання, на які не завжди можно було скоро відповісти». Наприклад, чому художні роботи виконані в зарубіжних країнах виходять «гарно, а в нас ні».
Навчаючись, Стефанія працювала художницею на заводі електронних приладів – писала лозунги та плакати. Їй це було не дуже до вподоби, тож і протрималася там недовго. Згодом рік (1966-1977) працювала на Львівській трикотажній фірмі «Промінь».
Тоді ж у радянській пресі з’явились повідомлення про «досягнення в творчій роботі, зокрема по виготовленню килимів і тематичних гобеленів. Приніс їй певні успіхи гобелен “Довбуш”, “Котляревський” і інші…». У 1970 році Стефанію Шабатуру прийняли до Спілки художників УРСР.
Після закінчення Інституту прикладного та декоративного мистецтва Стефанія працювала викладачкою у Львівському училищі прикладного мистецтва й у Львівській дитячій художній школі.
У листопаді 1970 року в Івано-Франківську відбувався судовий процес над Валентином Морозом, і Стефанія мала намір його відвідати. Парторг художньо-виробничого комбінату Шевчук Григорій отримав завдання «зустрітися з Шабатурою і поговорити з нею на тему, чому вона збирається їхати на судовий процес по кримінальній справі відносно Мороза». «…Сказав їй, що там їй нічого робити і не рекомендував їй їхати, але Шабатура сказала, що вона обов’язково поїде на судовий процес».
Разом з друзями та подругами Стефанія виступала на захист несправедливо засудженого Валентина Мороза та передавала інформацію про цей судовий процес на Захід. У зверненні до Верховного суду вона писала про необ’єктивність суду у справі Валентина Мороза і називала його «незаконним» та «антирадянським».
Наступного року Стефанія створила гобелени «Кассандра. "Прокинься, Троє!! Смерть іде на тебе!!!"» та «Леся Українка». Останній приурочила до 100-річчя з дня народження поетки, але комісія не допустила роботу до виставки.
Гобелени конфіскували після проведеної на замовлення КҐБ «мистецтвознавчої експертизи», що постановила:
«В гобелені С.М.Шабатури образ Кассандри, сповнений болючої експресії, позбавлений глибокого естетичного втілення, він не знайшов в гобелені ні пластичного, ні громадянсько-гуманістичної наповненості як він трактований Лесею Українкою в поемі, ні людяно-пристрасного вирішення.
Наголос на песимізмі і руїні, на відчай, що так свідомо і з повною силою наголошує автор, зробив гобелен і далеким від геніального твору Лесі Українки і не співзвучним нашій епосі. …
Автор односторонньо тлумачить тему, вибираючи тільки, як основний елемент, її трагічно-песимістичне звучання. Ця вузька обмеженість і тенденційність автора виражає його суб’єктивні настрої і не відповідає скеруванню радянського мистецтва, яке прагне до змістовної повноти. Радянські люди цінять Лесю Українку за її гуманізм, революційну пристрасть, проголошення соціальної свободи, якою, до речі поетеса виступає в «Кассандрі». Автор своїм гобеленом заперечує основну суть соціально-філософських поглядів Лесі Українки».
На початку 1972 року Стефанія Шабатура взяла участь у львівській великій Різдвяній коляді. 12 січня у Києві та Львові арештували 19 учасників і учасниць коляди, а проти Стефанії відкрили кримінальну справу. Того ж дня у її квартирі провели обшук – мисткиня була знайомою з В’ячеславом Чорноволом, проти якого саме йшло слідство.
КҐБісти вилучили самвидав «антирадянського наклепницького змісту»: «Як і що обстоює Б. Стенчук» В’ячеслава Чорновола та «Серед снігів» Валентина Мороза. Знайшли і вірші Миколи Холодного, які Стефанія отримала від Алли Горської, його ж збірка «Крик з могили» подарована Іваном Гелем і збірка поезій Василя Стуса «Веселий цвинтар». Також забрали плівки і фотоапарат «Мінокс», захований разом з документами у духовці на кухні.
14 січня 1972 року Стефанію звинуватили в зберіганні та розповсюдженні антирадянських документів, які «містять наклепницькі вигадки на радянський суспільний та державний лад, тобто злочин, передбачений ст. 62 ч І КК УРСР» і запроторили у львівський СІЗО.
Стефанію Шабатуру звинуватили в тому, що вона з 1962 року «з метою підриву та ослаблення Радянської влади, систематично займалася розповсюдженням в усній та письмовій формі антирадянських наклепницьких вигадок, а також, з тією ж метою, зберігала в своїй квартирі антирадянські наклепницькі документи, що порочать радянський державний та суспільний лад».
Окремо у кримінальній справі згадали про передачу різних матеріалів на Захід і контакти з громадянами США, Канади та Бельгії – усі були родом з України. Наприклад, Богдан Певний, Христина та Антон Колтунюк, Харитя Голод.
Зокрема, Стефанія Шабатура знайомила подружжя Гевриків зі США із львівським художником Левицьким, який подарував їм кілька своїх графічних робіт. Згодом у Нью-Йорку відбулася виставка графіки українських радянських художників, яка, на думку слідчих, була спрямована проти СРСР. А деякі роботи потрапили на виставку за сприяння Шабатури.
5 червня 1972 року Стефанію Шабатуру, що перебувала під слідством, виключили зі Спілки художників СРСР. Через десять днів попереднє слідство завершили, а зібрані матеріали як окрему справу передали до суду.
Через місяць, 13 липня, судова колегія у кримінальних справах Львівського обласного суду засудила Стефанію Шабатуру до 5 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі суворого режиму із засланням на 3 роки.
Стефанію звільнили з табору Дубравлаг у Мордовії у січні 1977 року, і відправили у заслання у Курганську область. Звідти вона вийшла 19 листопада 1979 року. Повернулася у Львів, де мешкала під постійним адміністративним наглядом. Наприкінці 1980-х була активісткою львівських «Меморіалу» та Народного Руху України.
Стефанію Шабатуру реабілітували 24 березня 1994 року відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
П’ятитомна архівно-кримінальна справа Стефанії Шабатури зберігається в Архіві Управління Служби безпеки України у Львівській області.