en
cz
ge

Павло Губенко

 

(Остап Вишня)

письменник, публіцист

1889
|
1956

Павло Губенко народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Полтавської губернії (нині Сумська область). Після початкової і двокласної шкіл навчався у Київській військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1907. Служив фельдшером у 168 піхотному Миргородському полку, з 1914 працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. Від мобілізації його звільнили як залізничника. Після початку Першої світової працював помічником лікаря в хірургічному відділенні.

Наприкінці 1917 року Павла забрали з лікарні діловодом у санітарну управу Міністерства шляхів УНР. Там познайомився з лікарем і письменником Модестом Левицьким, який першим помітив його літературний талант. Разом з урядом УНР відступив до Кам’янця-Подільського, де й дебютував як фейлетоніст під псевдонімом «П. Грунський». Активно друкувався в газетах «Народна воля» і «Трудова громада».

На початку 1920 разом із соціалістами-революціонерами (ЦК УПСР) Іваном Часником і Аркадієм Степаненком перейшов лінію фронту і дістався до Києва, де далі працював літературним редактором у видавництві «Книгоспілка». У жовтні його заарештувала ЧК і переправила до Харкова. У справі ЦК УПСР Губенка засудили до 3 років ув’язнення за роботу в есерівських друкованих органах. Проте завдяки клопотанню головного редактора урядової газети «Вісти ВУЦВК» Василя Еллана-Блакитного у квітні 1921 звільнили.

Відтоді працював як перекладач, фейлетоніст у газеті «Вісти ВУЦВК», згодом ще в «Селянській правді», де був і секретарем редакції. Тут він уперше використав псевдонім «Остап Вишня» — 22 липня 1921 року підписав так фейлетон «Чудака, їй-богу!».

У 1922–1923 прізвище «Губенко» часто мелькає в повідомленнях інформаторів. 14 серпня 1924 на нього завели справу-формуляр, а 28 березня 1925 було «дано задание в осведомотделение об установлении постоянного наблюдения с целью освещения его [Губенко] политфизиономии в настоящее время». Останні документи в справі датовано 1951.

З 1921 Павло Губенко займався літературою: редагував журнал «Червоний перець», був одним із його найактивніших авторів після відновлення в 1927 і до свого арешту в 1933. До літературних організацій не вступав, уважаючи себе журналістом, а не письменником. У 1930–1931 був членом «Пролітфронту». За цей період вийшло більше як сто його видань загальним тиражем понад 1 млн примірників.

Брав участь у громадській роботі: був членом президії Оргкомітету СРПУ, очолював його матеріально-побутову комісію, був директором Будинку відпочинку письменників імені Архипа Тесленка в селі Лука Полтавської області.

Павла Губенка арештували 26 грудня 1933 року за приналежність «к украинской к-р организации, стремившейся к свержению советской власти вооруженным путем». 9 січня, 13 січня і 21 січня 1934 Губенко власноруч написав розлогі зізнання і детально характеризував роботу вигаданої організації: «З 1928 року я на пропозицію Миколи Хвильового вступив до контрреволюційної організації так званого “Об’єднаний національний блок”, що об’єднував боротьбістів, укапістів і взагалі всі антирадянські націоналістичні елементи».

За місяць справу Губенка ухвалили передати на розгляд судової трійки з клопотанням про розстріл. 3 березня 1934 року Колегія ДПУ УСРР засудила його до розстрілу, проте замінила вирок десятирічним ув’язненням у виправно-трудовому таборі. В Ухтпечлагу (Республіка Комі) Губенко працював фельдшером і плановиком у таборі, в редакції багатотиражки «Северный горняк».

18 вересня 1943 року Павло Губенко погодився стати секретним агентом (інформатором) НКВС УРСР і дав підписку: «...добровольно изъявляю свое согласие сотрудничать с органами советской разведки по выявлению и разоблачению лиц, ведущих антисоветскую, шпионскую и другую подпольную работу против нашей Родины — Советского Союза».

Через тиждень на особливій нараді НКВС Губенку зменшили термін, і вже 8 жовтня він вийшов на волю, а в лютому 1944 рку поновив літературну діяльність: почали виходити його книжки, був членом редколегії журналу «Перець».

23 травня 1950 року начальник 5 управління МДБ УРСР Цвєтухін розглянув рапорт про те, що «с момента вербовки и до последнего времени агент “018” с органами МГБ фактически не работал, разработкой украинских националистов из числа своих связей не занимался, вел себя с нашими органами как двурушник. “018” систематически пьянствовал, в связи с чем срывал явки», а відтак ухвалив агента «018» з агентурної мережі «исключить по причине двурушничества без отобрания подписки».

25 жовтня 1955 року Військовий трибунал Київського військового округу розглянув протест прокурора у справі Павла Губенка й ухвалив справу проти нього припинити за відсутністю складу злочину.

Помер Павло Губенко 28 вересня 1956 року в Києві.

Справа-формуляр і агентурна справа Остапа Вишні зберігаються у ГДА СБУ, архівно-кримінальна — в ЦДАГО. Крім процесуальних документів щодо Павла Губенка, вони містять матеріали до історії літературно-мистецького і політичного середовища України 1920–1950-х років. Серед них — документи з історії боротьби радянських спецслужб із підпіллям ОУН на Західній України в кінці 1940-х.