Українське мистецтво впродовж радянського періоду переживає різні часи: піднесення в 20-х, кампанію з фізичного знищення у 30-х, впровадження єдино вірного методу «соцреалізму» в мистецтві на кілька подальших декад, цькування за «ідеологічні помилки», відносне вільнодумство шістдесятих та репресії ледь не до розвалу СРСР — Василь Стус загинув у таборі у 1985 році.

Мистецтвознавці часто нехтують документами комуністичних спецслужб, а дарма: у справах на українських митців можна зустріти рідкісні світлини, донесення від колег-друзів, фото знищених чи заборонених робіт, а також «мистецтвознавчі» огляди, що вирішували долю митців і їхніх творів.

Водночас українські архіви КҐБ містять документи, які допомагають зрозуміти технологію цензури: накази про вилучення книг з бібліотек, доповідні про «націоналістичні групи в мистецтві», різноманітні розпорядження.

Також справи митців розповідають про тогочасне середовище: про плітки, які ходили між митцями, анекдоти одне про одного, творчі оцінки. Іноді референси зустрічаються несподівано: наприклад, художник-агент Микола Глущенко переконує іноземців, що художника-дисидента Опанаса Заливаху заарештували за порушення закону в комерційних справах і аж ніяк не за творчість.

До української частини виставки включені різні документи: справи-формуляри, агентурні справи, архівно-кримінальні справи, окремі доповідні. До кожної історії додаються цитати з чекістської бюрократії — чому митці для них ставали об'єктами спостереження та слідства.