en
cz
ge

Валер’ян

 

Підмогильний

прозаїк, перекладач

1901
|
1937

Валер’ян Підмогильний народився у 1901 році на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина). У 19 років видав першу збірку оповідань «‎Твори. Том 1». На початку 1920-х переїхав до Києва, де написав роман «‎Місто». З 1932 року жив у Харкові. НКВД звинуватив Валер’яна Підмогильного в участі у контрреволюційній терористичній організації, і у 1937 році його розстріляли в урочищі Сандармох (нині — Росія).

У грудні 1934 року до харківського будинку «‎Слово» прийшли з новим арештом. У 57-й квартирі письменницького помешкання мали робити «трус», ймовірно, сподіваючись знайти речові докази, що могли пришвидшити рух слідства. І таки знайшли: 10 книжок та листування. Вилучене належало письменнику Валер’яну Підмогильному.

НКВД звинувачував митця в участі у контрреволюційній терористичній організації, що нібито планувала замах на керівництво комуністичної партії. За цим же звинуваченням арештували Миколу Куліша, Валер’яна Поліщука, Євгена Плужника, Григорія Епіка та інших. Сімнадцять справ об’єднали в одну — «Контрреволюційної боротьбистської організації» («Боротьбистів»).

— Вас звинувачують в участі у контрреволюційній терористичній організації, що ставила собі за мету організації терору проти вождів партії. Ви визнаєте себе винним?

— Ні, винним у цьому я себе не визнаю.

Цей діалог відбувся між слідчим НКВД та письменником 11 грудня 1934 року. Підмогильний не визнав себе винним і надалі.

Валер’ян Підмогильний був не першим заарештованим у родині. Трьох братів його дружини ув’язнили органи у Києві; один з них повісився, двох відправили у заслання.

Попри старання НКВД, пазл справи не завжди складався рівно.

Одним з перших нібито заговорив про приналежність Підмогильного до «контрреволюційної терористичної організації» письменник Олександр Слисаренко. На допиті Валер’яну пригадають це свідчення, але митець заперечить: «Зі Слисаренком я був у дуже далеких відносинах, як з людиною мені глибоко не симпатичною. Ніколи до жодної контрреволюційної організації я не належав».

Те саме трапилося і з показаннями байкаря Сергія Пилипенка. Він нібито доводив слідчим, що Підмогильний належав до резервів терористичних трійок. Однак і це здивує митця: він навіть не вітався з Пилипенком, що вже казати про перебування в лавах однієї організації.

Слисаренко під час допитів казав, що, мовляв, серед боротьбистів відбувся розкол, де терор як метод боротьби розкритикував ряд діячів, у тому числі й Валер’ян Підмогильний. Поет Дмитро Фальковський також наголошував, що Підмогильний все ж стоїть на більш лівих позиціях. Та спогади допитуваних різнилися між собою. Письменник Василь Вражливий у розмовах з чекістами згадував Підмогильного як палкого прихильника методів терору. Ба більше, говорив, що стріляти у чільного діяча партії Павла Постишева мав або він, або Валер’ян Поліщук, або Валер’ян Підмогильний.

Усі закиди письменник спростовував: «Ми більше займалися питаннями літератури...». Воєнний прокурор оторопів: «Ви відриваєте літературу від політики? Хіба література не грає жодної ролі у політиці?».

Як і решті заарештованих митців, Підмогильному довелося вести з чекістами літературні дискусії. Слідчий пригадав письменнику їхню «націоналістичну» спрямованість. Зокрема оповідання «Іван Босий» долучили до справи як речовий доказ. На роман «Місто» звернули увагу через можливий переклад і видання у Німеччині. До справи долучили і заяву про затриману митницею літературу та машинку, що Валер’ян Підмогильний намагався привезти з-за кордону у 1928 році.

Ще на початку січня 1935 року письменник заперечував свою провину. Однак уже за тиждень на клаптику паперу олівцем він написав:

«Обміркувавши свій останній допит від 9.І. у присутності Нач. СПО НКВД і військового прокурора, я вирішив дати замість половинчастих та неправдивих — правдиві показання по висунутому мені обвинуваченню.
Обвинувачений В. Підмогильний»

Наступного дня він «зізнався» у контрреволюційних терористичних поглядах, схваленні методів терору та бажанні смерті Постишева. На цьому протоколі допиту помітна червона пляма біля підпису допитуваного — тобто у місці, до якого він наближався і торкався. Є припущення, що це сліди крові письменника, що може свідчити про тортури. Підтвердити це могла би біохімічна експертиза, яку досі не проводили.

У НКВД ставили чіткий термін для завершення справи — 9 днів. Слідчий неодноразово переносив дату завершення слідства: мовляв, потрібно допитати свідків чи отримати матеріали з інших міст. 13 січня, після «зізнання», письменника наказали спецконвоєм доправити до Києва. Там слідство мало поставити крапку у справі.

Обвинувальний висновок НКВД щодо Підмогильного ґрунтувався на двох його показаннях, де він визнав приналежність до контрреволюційної групи письменників-націоналістів і схвалення терору як методу боротьби.

Однак 19 січня вже у стінах київського НКВД письменник заявив:

«Я не належав до організації. Я активний ворог Радянської влади та націоналіст. Але сказати, що я належав до організації, я не можу. Була група однаково мислячих людей, були розмови віч-на-віч. Переходу від розмов до організаційної діяльності не було. Не було мети і не було плану, як досягти цієї мети. Я повинен сказати, що у мене були приховані терористичні настрої. Були контрреволюційні переконання, але до останньої можливості я буду говорити, що до організації не належав».

У висновку записали «Обвинувачений свою провину визнав».

Валер’яна Підмогильного разом з чотирнадцятьма іншими засудженими за справою «Контрреволюційної боротьбистської організації» приговорили до 10 років позбавлення волі разом із конфіскацією майна. Згодом Підмогильного разом з іншими ув’язненими перевели до Соловецького табору, що у Росії.

У червні 1956 року, за три роки після смерті Йосипа Сталіна, до КҐБ надійшла заява — Катерина Червінська просила повідомити, чи живий її чоловік Валер’ян Підмогильний, переписка з яким припинилася у червні 1937 року.

У висновку МВД сказано: Валер’яна Підмогильного разом з іншими обвинуваченими розстріляли у 1937 році. Однак вдові письменника повідомили: її чоловік помер у 1941 році у віці 40 років від раку печінки.

У Військовій прокуратурі записали у висновку про реабілітацію: Підмогильний частково визнав себе винним, однак з матеріалів справи видно, що його показання та показання свідків доволі суперечливі, заплутані та непереконливі, а тому не викликають довіру, як докази. У 1956 році справу «боротьбистів» наказали припинити за відсутністю складу злочину.

Групова справа «Контрреволюційної боротьбистської організації», по якій проходив Валер’ян Підмогильний, зберігається у Галузевому державному архіві Служби безпеки України.