Сергій
Параджанов
кінорежисер, сценарист і художник
1924
|
1990
Сергій Параджанов народився у Тбілісі. Режисуру вивчав у Москві, серед його вчителів був Олександр Довженко.
У 1948 році під час зйомок фільму в Тбілісі Параджанова разом з групою інших людей арештували та судили. Офіційно ― за одностатеві сексуальні стосунки. Є версія про політичний підтекст справи, проте інформації обмаль. Режисера засудили до 5 років позбавлення волі, але після подачі касаційної скарги того ж року звільнили.
У 1952 році Сергій Параджанов оселився в Києві, де й дебютував як режисер. І невдовзі привернув увагу органів держбезпеки ― хтось доніс, що Параджанов критикує радянський лад за відсутність творчої свободи.
Прославився митець у 1965 році після виходу стрічки «Тіні забутих предків». Незабаром його прізвище починає регулярно згадувати КҐБ УРСР у своїх інформаційних повідомленнях керівництву республіки. Сам фільм теж потрапив до зведень спецслужби ― під час прем’єри за участі відбулася перша публічна акція протесту проти арештів української інтелігенції. Влаштували її Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл, а сам Параджанов до неї стосунку не мав ― проте сприйняв позитивно.
Антирадянські висловлювання, зібрані агентами та процитовані КҐБ, повністю вписуються у фірмовий «параджанівський» стиль ― епатажний, провокаційний, сповнений несподіваних художніх образів. Інколи здається: режисер розумів, що його співрозмовник співпрацює з органами держбезпеки, і знущався над ними, розповідаючи повну нісенітницю.
«Я тобі подарую шаблю, хочеш? Велику таку шаблю подарую, будеш вбивати нею комуністів!».
«Це така річ, яка застосовується у нас під час виборів до рад».
Неабияк КҐБ хвилювали натяки та прямі обіцянки Параджанова не повернутися з чергової закордонної поїздки. Хоча, на думку дослідників, він навряд чи дійсно це планував.
Параджанов не був дисидентом у звичному розумінні, але дружив із учасниками українського руху ненасильницького опору, допомагав тим, хто потрапляв під репресії, підписував звернення на їхній захист. Особливо близькі відносини в режисера були з Іваном Дзюбою та його дружиною Мартою.
«У 1966 р. Параджанов, у числі інших, підписав листа на захист кількох осіб із числа інтелігенції, засуджених за антирадянську діяльність».
«Останнім часом навколо Параджанова групувалися різні ворожі і антигромадські елементи. Поряд із цим він підтримував контакти з екстремістськи налаштованими націоналістами, зокрема з І.Дзюбою, Є.Сверстюком, І. Світличним, М. Холодним та іншими, які використовували прем'єру його фільму "Тіні забутих предків" для відкритих антирадянських проявів.
Після притягнення зазначених осіб у 1972-1973 роках до кримінальної відповідальності за антирадянську націоналістичну діяльність Параджанова виношував намір організувати кампанію «масового протесту», підтримував матеріально сім'ю І. Дзюби».
У 1973 році Сергія Параджанова арештували, а згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «мужеложство» та «поширення порнографії». Контекст і низка непрямих ознак вказують на те, що процес мав політичне підґрунтя, а його справжніми ініціаторами були КҐБ та партійне керівництво республіки, хоча формально справу вела міліція. Крім того, КҐБ звітував про роботу зі створення режисеру репутації «розпусника», яка, за задумом, мала віднадити його прихильників і прихильниць. Це не спрацювало: до кампанії за звільнення Параджанова долучилися всесвітньо відомі діячі та діячки культури, зокрема режисери Федеріко Фелліні та Жан-Люк Ґодар.
«З метою компрометації зарубіжних антирадянських ідеологічних центрів і попередження подальшого поширення тенденційних чуток в червні 1974 років через можливості КҐБ при СМ СРСР до відома іноземних журналістів, акредитованих в Москві, була доведена опублікована в газеті «Вечірній Київ» стаття «Іменем закону», в якій вказувалося, що Параджанов зруйнував сім'ю, став на шлях статевої розбещеності, перетворив свою квартиру в кубло розпусти.
У результаті цих заходів радянська і міжнародна громадськість отримала можливість гідно оцінити справжнє обличчя Параджанова і тих, хто збирався виступати на його захист».
В ув’язненні за митцем продовжував пильнувати КҐБ. Судячи з їхніх документів, переконань Параджанов не змінив. У 1977 році, за рік до завершення терміну позбавлення волі, його звільнили. Вийшовши на волю, Сергій Параджанов залишив Україну і переїхав у рідний Тбілісі.
Тривалий час режисеру не давали можливості знімати кіно. У 1982 році у Тбілісі його знову арештували нібито за спробу дати хабар. Справжньою причиною часто називають те, що Параджанов продовжував своєю поведінкою дратувати КҐБ. Та завдяки хвилі підтримки митцю присудили умовний термін.
В останні роки життя Сергій Параджанов зняв ще кілька фільмів. Помер у Єревані в 1990 році.
У 1973 році КҐБ створив справу оперативної розробки на Параджанова під назвою «Тунеядец». У архіві вона не збереглася ― вірогідно, документи знищили наприкінці 1980-х. Настроям і поведінці режисера присвячені повідомлення КҐБ до ЦК КПУ, що нині перебувають у фонді №16 ГДА СБУ.
