The Plastic People
of the Universe
рок-гурт
1968
|
1988
The Plastic People of the Universe – це празький рок-гурт, що був одним із ключових дійових осіб чехословацького андеграундного руху з 1968 по 1988 рік та надихнув на створення багато інших андеграундних гуртів.
Музичний колектив був заснований у 1968 році Міланом Главсою. Його незмінними членами у 1970-х роках були Вратіслав Брабенець, Йозеф Янічек та Їржі Кабеш. У 1970-х та 1980-х роках гурт опинився в опозиції до комуністичного режиму в Чехословаччині, а його члени через свою нонконформістську поведінку зазнали переслідування та ув’язнення.
Служба державної безпеки називала незалежних музикантів «патлатими». Молоді люди, чиї поведінка та зовнішність відрізнялися від культури «нормалізації» Чехословаччини, стали об’єктом пропагандистських кампаній та прямих переслідувань.
Іван Мартін Їроус із прізвиськом «Магор» (Magor – значить «пришелепкуватий, псих, блазень») – культовий діяч чехословацького підпілля, художній керівник «Пластиків» та автор «Повідомлення про третє чеське музичне відродження», опублікованого в 1975 році в еміграції. Кілька разів був ув’язненим не лише за культурну діяльність, а й через ексцентричну поведінку.
З листопада 1975 року Служба державної безпеки почала переслідувати андеграундні гурти в рамках загальнонаціональної акції з кодовою назвою "Kapela". Із 1973 року гурт був позбавлений професійного статусу та практично втратив можливість легально виступати на публіці.
У лютому 1976 року з нагоди весілля художнього керівника гурту Івана Мартіна Їроуса у Бояновицях під Прагою відбувся несанкціонований концерт. На дійство прийшли близько 400 молодих людей, а крім «Пластиків» виступали й інші музиканти. У відповідь Служба державної безпеки вирішила вжити заходів проти підпілля та заарештувати понад двадцять осіб, у тому числі – членів The Plastic People of the Universe.
Тоді на захист молодих музикантів виступила низка відомих особистостей, як от: поет Ярослав Сейферт, філософ Ян Паточка чи письменники Вацлав Гавел, Іван Кліма та Павел Когоут.
Залучення відомих діячів чехословацької культури значно сприяло висвітленню процесу засобами масової інформації, хоча спілкування між інтелектуалами та представниками андерграунду спершу було непростим. Вацлав Гавел пізніше згадував своє раннє спілкування з Мартіном Їроусом так: «Мені траплялися лише випадкові, дещо дикі, і, як виявилося пізніше, серйозно спотворені повідомлення і про спільноту, яку він створив і назвав андерграундом, і про Plastic People — нонконформістський рок-гурт, що був ядром спільноти та художнім керівником якого був Їроусем. Я чув від свого друга Снєгулака, що й думка Їроуса про мене також була не дуже втішною: для нього я був членом офіційної та формально терпимої опозиції – тобто, власне, істеблішменту».
Однак, зустрівшись із Їроусом та прослухавши записи «Пластиків», Гавел вирішив, що це «глибоко справжній вираз життєвого почуття людей, розчавлених бідою цього світу, котрі бентежать своєю музичною магією».
Завдяки поширенню інформації про запланований суд у західних ЗМІ, більшість заарештованих звільнили з-під варти. Тим не менше, у вересні 1976 року чотирьох людей засудили до фізичного ув'язнення: Івана Мартіна Їроуса на вісімнадцять місяців, а Вратіслава Брабенця – на вісім. Разом із ними вирок отримали Сватоплук Карасек та Павел Заїчек.
Суд, загальновідомий як «процес над Пластиками», став важливим поштовхом для виникнення правозахисного руху в Чехословаччині. А згодом – і для написання ключового документа чехословацького інакодумства, Декларації Хартії 77, що об’єднала різні кола інакодумців: від андерграунду до католицької інтелігенції. Вацлав Гавел описав цей процес так: «Спектр був повним, і, хоча це неможливо прочитати безпосередньо з підписів, знайдених на різних протестах, насправді саме в цей час, у більш тісному або слабшому зв'язку зі справою "Пластиків", зблизилися і неформально – завдяки новим контактам та знайомствам – поєдналися дві групи, які до цього часу були більш або менш ізольовані одна від одної і які представляли основний масив майбутньої Хартії 77».
Учасників гурту продовжили переслідувати і по закінченню процесу. Їх звільнили з роботи, не дозволили з’являтися на публіці, а Служба державної безпеки регулярно викликала їх на допити та утримувала під вартою «превентивно».
За даними Служби державної безпеки, ворожа діяльність Вратислава Брабенця полягала у таких фактах:
«Вищезгаданий, у ролі підписанта Хартії 77, бере участь у виготовленні та розповсюдженні антидержавних публікацій, пов’язаних із Хартією. Також бере участь в організації різних зустрічей представників хіппі, та "андерграунду", які організовуються разом із провідними представниками антисоціалістичних сил Чехословацької Соціалістичної Республіки. Під час опрацювання було встановлено, що БРАБЕНЕЦЬ перебуває у постійному контакті з представниками антисоціалістичних сил Чехословацької Соціалістичної Республіки».
Зрештою, у 1982 році музикант був змушений виїхати з Чехословаччини внаслідок спецоперації StB під назвою «Асанаце» (Санітарія).