en
cz
ge
Зелений Інтернаціонал
Їржина Степнічкова
Власта Храмостова
Мілан Кундера
The Plastic People of the Universe
Марта Кубішова
Властіміл Тршешняк
Павел Когоут
Вацлав Гавел
Олдржих Кулганек

Для Чехословаччини, яка невдовзі після закінчення Другої світової війни опинилася під владою Комуністичної партії, друга половина ХХ століття була сповнена драматичних потрясінь.

Після короткочасного повоєнного політичного плюралізму, у 1948 році в країні відбувся переворот. Місцеві комуністи захопили владу й утримували її до Оксамитової революції 1989 року.

Відтак одним із ключових органів стала Служба державної безпеки (Státní bezpečnost, StB), заснована у 1945 році як аналог радянського КҐБ. Поступово ця організація перебрала на себе основні репресивні функції в країні. Початок 1950-х років у Чехословаччині ознаменувався хвилею репресій проти різних опозиційних течій і «ворожих елементів»: католицької церкви, так званих куркулів і політичної опозиції.

Одними з найвідоміших жертв показових процесів, організованих за зразком великих «судових процесів» у СРСР у 1930-х роках, стали юристка Мілада Горакова та Рудольф Сланський, перший секретар ЦК Компартії Чехословаччини. Лібералізація в СРСР, що йшла паралельно з «відлигою» Хрущова після 1956 року, тривалий час мала своїх противників у Чехословаччині. Проте 60-ті були періодом відносної свободи, особливо для художників і художниць, і завершилися Празькою весною — спробою створити «соціалізм з людським обличчям».

Після радянського вторгнення у серпні 1968 року культурне життя країни занурилося в період «нормалізації» — панувала офіційна культура та соцреалізм, нонконформістських митців і мисткинь карали. На початку 1970-х заборонили багато живописних і літературних творів. Видання Декларації «Хартія 77» стало основним поштовхом до формування альтернативної культури; її головні підписанти та підписантки були основою чехословацької дисидентської сцени та «неофіційного» культурного середовища.

Майже всі дотичні до «Хартії 77» зазнали переслідувань. StB використовувала різні методи утиску незалежної культури: пропагандистські кампанії («Антихартія»), вимушена еміграція (операція «Asanace» (Санітарія)), обшуки домівок, прослуховування телефонних розмов, арешти та фізичне насильство. Усе це стало частиною повсякденного життя чехословацьких художників і художниць, літературних кіл та інтелігенції.

Після Оксамитової революції урядові архіви стали доступними для широкого загалу. Це відкрило шлях до детального дослідження методів переслідування, які влада використовувала для тиску на нонконформістських митців і мисткинь.

Документи та матеріали, виготовлені органами безпеки комуністичного режиму, зберігаються в Архіві служб безпеки. Підбірка зі 100 архівних документів, які є частиною цього проєкту, показує, як відбувалися переслідування художників і художниць у колишній Чехословаччині у період між 1948 та 1989 роками. Більшість цих матеріалів стосується особових справ представників служби безпеки та її співробітників. Такий тип архівних матеріалів представлений документами представника StB Ярослава Вокурки, який брав участь у переслідуванні художника-графіка та живописця Олдржиха Кулганека.

Слідчі справи є великою та важливою частиною архівних матеріалів. Це документи, фотографії та інші архівні одиниці, які показують, як за особою стежили до арешту та під час затримання. Слідчі документи StB є надзвичайно цінними джерелами з точки зору як історії, так і захисту прав людини. Збережені справи ілюструють, як StB протидіяла опозиції. Однак необхідно критично працювати з документами, насамперед 1950-их років.

Дослідження часто виявляє ознаки сфабрикованих судових процесів: фізично та морально виснажливе утримання під вартою, неправильне тлумачення заяв підсудних, стилістичне коригування протоколів допиту правоохоронними органами і, передусім, використання незаконних провокаційних методів. Важливим типом архівного матеріалу, що ілюструє масштабний терор, є справи інспекції Міністерства внутрішніх справ 1960-их років, коли комуністичний режим демонстрував деяку саморефлексію та намагання хоча б певною мірою розслідувати найжорстокіші випадки репресій.

Найбільш затребуваними для досліджень є документи секретних співробітників і співробітниць та контррозвідки. У цих справах зберігаються письмові документи, фотографії та інші архівні матеріали про осіб, відібраних або вже завербованих до співпраці з StB. Документи вели за різними категоріями, що визначали не лише ступінь можливої ​​співпраці, але й усвідомлення залученості до неї. Документи контррозвідки засвідчують моніторинг та/або переслідування окремих людей або груп. Їх зберігали в різних категоріях, які визначали обсяг і метод моніторингу та переслідування.

Незважаючи на те, що в грудні 1989 року StB намагалася знищити більшість своїх письмових документів, позбутися вдалося лише невеликої частини матеріалів. Наразі Архів служб безпеки налічує 748 архівних фондів і колекцій, що містять майже 20 000 погонних метрів архівного матеріалу, більшість з яких доступні для дослідження.